Поэтесса Галина Лыса
Иногда самые прекрасные и изящные цветы расцветают не в пышных садах и оранжереях при заботливом уходе опытного садовника, а среди камней, песка и сорняков. И с талантами так бывает: зажигается Божья искра не в богатом жилище, среди блеска и роскоши, а в тесной лачуге бедняка.
Живет в небольшом селе Заречном Татарбунарского района обладательница уникального дара – поэтесса Галина Лыса. С детства пишет она стихи – нежные и мелодичные, полные надежды и веры в Бога, Любовь и Красоту.
Ее жизненный путь вовсе непростой. Выросла поэтесса в многодетной семье, поэтому с раннего детства узнала радости бесконечного сельского труда. Мечтала поступить на факультет журналистики в Киеве – не сложилось. Стала Галина Лыса бухгалтером, но настоящему таланту непоэтическая и неромантическая работа не помеха. Стихи сопровождают ее на каждом шагу, наполняют ее жизнь. А еще надо заботиться о семье и работать. Конечно, приходилось сталкиваться с непониманием со стороны односельчан:
Село про мене розмовляє:
«Навіщо їй ця писанина?
Цілими днями щось складає,
Мов кубик Рубіка дитина».
А я, подякувавши долю,
Щоб не образилась рідня,
Схиляю голову до столу
Над білим аркушем щодня.
Не может сердце смириться с серостью будней. Лирическая героиня Галины Лысой – обычная женщина, погруженная в ежедневные заботы, но не чужда глубоким чувствам. Она не жалуется на судьбу, не плачет, страдания и бессмертные надежды таит глубоко в сердце:
Прибрала в хаті. Скип’ятила чаю.
Присіла біля темного вікна.
І так тебе мені не вистачає,
Така без тебе я одним – одна.
Кому потрібна чиста ця оселя,
Цей шовк портьєр, на вікнах цей капрон,
І ситий стіл, і цей садок веселий,
І мовчазний блискучий телефон.
Мені одній краса ця – ні до чого,
Коли нікого поряд в ній нема.
А я б тобі, їй Богу, мила б ноги,
Бо так уже нажилася сама,
Бо ми ж в життя приходим для любові
І роки так нестримано спішать...
...А в мене ще не вилиняли брови
І ще така довірлива душа.
Для большинства читателей любовь к творчеству Галины Лысой начинается с восторга от ее стихов, посвященных матери. Про матушку, самую милую, самую родную, написано много нежных, полных благодарности строк. Почти каждый поэт обращается к этой теме, что не удивительно. Но мало кто способен подобрать такие простые слова, пронизывающие до слез, как Галина Лыса:
Вже відцвітає мамина вишня,
Цвіту нема вороття.
Я до зозулі сивої вийшла
Мамі просити життя.
«Дай їй, зозуле, років і сили,
Хай поживе на землі».
В відповідь: «Ку-ку, ви вкоротили
Вік їй, як були малі».
Прости нас, мамо, ми ж бо не знали,
Ми ж бо маленькі були...»
«Ви вкоротили, – прокукувала, –
Бо дуже важко росли.
Рано чи пізно, де би не жила,
Кожну хвилину і час
В вашої мами серце боліло,
Діти рідненьки, за вас».
Мовить зозуля: «Все в ній здорове,
Серце одне й підвело.
Перегрузилось серце любов’ю,
А не любить не могло.
Всіх вас любило – хворих і бідних,
Бачило всіх, – як в вікно,
Серце любило діточок рідних,
Бо материнське воно».
Я до зозулі: «Що ж нам робити,
Щоб мама довше жила?»
Прокукувала: «Серце змінити,
Ось і усенькі діла.
Їй би зозулине серце гаряче,
Й буде ще жити – та жить,
Бо у зозулі серце не плаче
І за дітей не болить».
«Згодна!» – зраділа і запитала
В матері думку її.
Мама у відповідь тихо спитала:
«Як там синочки твої?»
Я їй про вічні роки пророчу,
Довгих бажаю їй літ.
Мама у відповідь: «Ти їсти хочеш?
Я підігрію обід».
Я замінить її серце вмовляю,
Все підбираю слова.
Мама промовчить і запитає:
«Чи не болить голова?»
Скаже в тривозі: «Як тобі, дочко,
Жити в нелегкий цей час?»
Я їй відкрито: «Мамо, я хочу
Серце зозулі для Вас!»
З осудом гляне, й за валідолом
Тягнеться тонка рука.
В відповідь мов би схлипне докором:
«Як ти посміла, дочка!»...
Стримує серце мама руками,
Господи, Боже, ти є?
Дай, щоб ще довго пожила мама,
Вислухай слово моє!
Снігом покрилась мамина вишня,
Бо за порогом – зима.
Я до зозулі сивої вийшла,
Та вже зозулі нема...
Галина Лыса чудесно общается со своими читателями. Во время личной встречи с нею просто не возможно устоять перед спокойной силой и светом, которые исходят от нее. Возможно секрет поэтессы из маленького села в том, что пишет она с огромной любовью к Богу и людям. Талант ее еще не получил должного признания. Первый сборник ее стихов «Сельская мадонна» вышел в свет, когда поэтессе исполнилось 44 года. Вне всякого сомнения, придет время и стихи бессарабской поэтессы будет знать и любить вся Украина.
